Помощь школьнику

Розгляд історії вивчення творчих зв’язків Лермонтова з Пушкіним

Незважаючи на разраставшийся криза абристской ідеології, багато хто в Росії продовжували покладати надію на кращих людей із дворянства, уповали на їхню активність, їхній героїзм, на продовження новим поколінням справи своїх братів. Історично ці надії були виправдані - дворянський період революційності ще тривав: Питання про місце й роль передового дворянства в російському визвольному русі ставав актуальним суспільним питанням Звідси паралелізм тим - доля народу й доля передового дворянства в умовах кризи ідеології дворянської революційності й нараставшего політичного й духовного терору самодержавства Миколи I. Так визначився тематичний рівень літератури 1830-х років. Найбільше чітко й ідеологічно конкретно це виявилося у творчості Пушкіна. Ми бачимо результати його величезної роботи: з одного боку - «Історія пугачевского бунту», «Сцени з лицарських часів», «Пісні західних слов'ян», «Капітанська дочка», а з іншого боку - завершення роману «Євгеній Онєгін», «Дубровский», «Родовід мого героя», нарешті, початок роботи над романом «Росіянин Пелам».

Заслуговує на увагу факт, що паралелізм характерний і для творчості Лермонтова: з'являються «Бородіно», «Заповіт» і «Батьківщина» і в той же час - «Дума» і «Герой нашого часу». Шлях подолання цього розриву - демократизація суспільного руху. У цьому зв'язку виникала й усвідомлювалася найгостріша необхідність у демократизації літератури. Пушкіна виявився самим підготовленим до рішення цього завдання. Ще до 14 абря 1825 року він міцно встав на позиції історизму, реалізму й народностей.

Маніфестом нового, народженого художнього методу з'явилася трагедія «Борис Годунов», що зробив величезний вплив на літературу й критику 1830-х років. Після довгої боротьби Пушкіна трагедія нарешті була опублікована наприкінці 1830 року. У трагедії художньо досліджена епоха великих заколотів в історії Росії, розкривалася творча сила народу в суспільному житті країни, що визначає в остаточному підсумку хід історичного розвитку Форма й зміст акту наступності в літературі різноманітні. Конкретні історичні обставини підказують і визначають їх. Може виникнути потреба в освоєнні досвіду літератур давньої давнини наприклад, літератури Древньої Греції й Рима, освоєнні жанру давнього наприклад, житія святих давньоруської літератури письменниками XIX століття або порівняно близького періоду освоєння жанру оди XVIII століття поетами початку наступного сторіччя, освоєнні досвіду сучасного поета старшого покоління Пушкін і Державін, Гоголь і Пушкін, Лермонтов і Пушкін і т. д. Демократизація літератури означала й висування теми народу, зображення минулого й сьогодення народного життя і як історично першочергове завдання - пізнання народу. Це пізнання вимагало з'ясування соціальних причин існування в Росії рабства, соціально обґрунтованої боротьби народу за свою волю, виправданості й закономірності цієї боротьби не тільки юридично, але й морально. Пізнання повинне було розкрити творчу енергію народу, що проявлялася в історичному процесі, його здатність створювати свою культуру, свою ідеологію, свою поезію.

Таке пізнання й стало найважливішим змістом творчості Пушкіна в 1830-х роках Катастрофа 14 абря 1825 року породила кризу ідеології дворянської революційності. Здавалося, знайдений шлях у дійсності вів у нікуди, а соціальні протиріччя не тільки залишилися, але усе більше й більше загострювалися. Де вихід? Як розгадати «таємницю часу»? П. Чаадаєв, виконаний сум'яття, волав до Пушкіна - ви той, хто може зрозуміти, розгадати цю «таємницю». Звертання це - характерний приклад високого авторитету Пушкін-письменника Яка була ця ситуація?

Вона стала складатися після поразки абристов в 1825 році. Дике рабство й деспотизм самодержавства викликав протест кращих людей із дворянства, офіцерів-патріотів, героїв Вітчизняної війни. абризм намагався знищити соціальне зло революційним шляхом. Дворянські революціонери діяли в ім'я народу, але без нього,- соціальний страх перед заколотною силою кріпаків обернувся трагедією Закон наступності визначає прогрес літератури, є рушійною силою розвитку кожного молодого, що вступає в літературу покоління письменників. Внести нове в мистецтво можна тільки із уже досягнутого рубежу.

Отже, об'єктивною закономірністю є освоєння ідейного й художнього досвіду попередників. Наступність у літературі є конкретна форма прояву загальної закономірності розвитку історії. «Історія є не що інше, як послідовна зміна окремих поколінь, кожне з яких використовує матеріали, капітали, продуктивні сили, передані йому всіма попередніми поколіннями; у силу цього дане покоління, з одного боку, продовжує успадковану діяльність при зовсім, що змінилися умовах, а з іншого боку - видозмінює старі умови за допомогою зовсім зміненої діяльності». Але в той же час ішов процес вивчення історичної ролі незалежного від імператорської влади стародавнього дворянства, нового покоління передових дворян, які об'єктивно виявлялися спадкоємцями абристов, художнього дослідження ідеалів і життя тих, хто, здавалося, повинен зрозуміти свою суспільну місію в нові умовах У той же час народжувалася й поступово кристалізувалася думка, що лихо, що обрушилося на Росію, була визначена розривом Росії, представленої дворянськими революціонерами, з Росією народної. Першим, хто усвідомив трагічні наслідки цього розриву, був Пушкін.

Через чверть століття це сформулював Герцен - розрив Росії європеїзованої з Росією народної Здійснення закону наступності в останньому випадку обумовлено історичною ситуацією 1830-х років. Саме ця ситуація конкретизувала, уточнювала й визначала сам характер і проблематику освоюваного досвіду попередника, у цьому випадку - Пушкіна pYdRpUCg


Смотрите также:




Категории: Сочинения на свободную тему

Комментарии: 0

Комментарии закрыты.