Помощь школьнику

Про Велику Вітчизняну війну, Улюблений добуток про Великий Отечествен

-21 Смертию смерть потоптавши. Писання Борис Львович Васильєв - учасник війни, очевидець страшного й героїчного часу, тому його добутку не залишають читачів байдужими. Повість "У списках не значився" є однієї із кращих у творчості письменника. Вона розповідає про найперші й драматичні місяці війни, але разом з тим і про героїчний час, що висвітив кращі риси радянської людини: стійкість, патріотизм, вірність боргу, бажання до останнього служити Батьківщині. Лейтенант Плужников - головний герой повести - ледь устигає приїхати в Брестську міцність напередодні війни. Пройшовши по міцності вночі, він не може зорієнтуватися, але, що точно знає Микола, він не відступить перед труднощами, тільки смерть можуть стати причиною відходу з позицій.

Це всі добре знати й розуміти в теорії, а в житті все виявляється складніше. Піддавшись паніці, лейтенанти біжить із костьолу, що йому наказували удержати. Плужникова не розстрілюють тільки тому, що шкода патронів, та й захисники міцності наперечет.

Це послужило жорстоким уроком Миколі. Відтепер він добре запам'ятає, що залишати міцність наказу не було. Плужников не піде із Бреста, коли з'явиться можливість, стане "російським солдатом", до кінця що відстоює доручений йому рубіж. Усе було на його тернистому шляху: страх і жах першого бою, хвилинна слабість, знаходження впевненості в собі й своєї високої місії захисника міцності й любов.

Тут, у цьому пеклі, Микола полюбив щиро й сильно, як буває дано полюбити один раз. Любов давала лейтенантові сили жити й боротися, але й народжувала велике почуття відповідальності за улюблену. Безмірно важко Миколі й Миррі розстатися, але в ім'я майбутньої своєї дитини вони йдуть на це. Плужникову не дано було пройти ще через одне страшне випробування - побачити смерть улюбленої. Він до кінця вірив, що Мирра жива, що виростить їхню дитину, розповість правду про цей страшний час. Ніж далі йде оповідання, тим сутужніше стає зрозуміти й повірити, що в нелюдських умовах, у повнім оточенні й самітності можна було не тільки існувати, але й вести "свою війну", а Плужников воював, не давав спокою німцям. Знесилений, напівсліпий від постійної темряви, він говорить Свицкому, присланому німцями на переговори: "Тепер я можу вийти. Я повинен вийти й подивитися їм в очі: Скажеш нашим, що міцність я не здав. Нехай шукають.

Нехай як треба шукають у всіх казематах. Міцність не впала: вона просто минула кров'ю. Я - остання її крапля: Яке сьогодні число? - 12еля. - Двадцять років. А я прорахувався на цілих сім днів". Свицкий не зрозумів, які двадцять років.

Але ж це лейтенантам Плужникову здійснилося тільки двадцять. У десять місяців "його війни" умістилося все життя Миколи, тому "у входу в підвал стояв неймовірно худий, що вже не мав віку людин. Він пішов, високо піднявши голову, усунутий від земних почестей, вище слави, вище життя й смерті - останній захисник так і не міцності, що скорилася,". Знову й знову читаючи повість, переймаюся почуттям гордості за свій народ, що відстояв волю в кривавій і непомірно важкій війні.

Вічна йому слава! Це неможливо забути, так не повинне повторитися! P


Смотрите также:




Категории: Сочинение 5, 6 класс

Комментарии: 0

Комментарии закрыты.