Помощь школьнику

Критичне зображення армійського суспільства в повісті А. И. Куприна «Двобій»

Колекція творів: Критичне зображення армійського суспільства в повісті А. И. Куприна "Двобій» Дія повести ставиться до середини 90-х років XIX століття. Сучасники побачили в ній осуд ар-мейских порядків і викриття офіцерського соста-ва. І ця думка через кілька років підтвердить сама історія, коли російська армія потерпить нищитель-ное поразка в боях під Мукденом, Ляоляном, Порт-Артуром. Чому це відбулося? Мені здається, що "Двобій» яскраво й чітко відповідає на поставлений в-прос. чи Може бути боєздатної армія, де панує антилюдська розкладницька й що отупляє атмо-сфера, де офіцери губляться, коли потрібно виявити спритність, кмітливість і ініціативу, де солдатів доводять до отупіння безглуздою муштрою, побоями й знущаннями? "За винятком деяких честолюбців і карьери-стов, всі офіцери несли службу як примусову, неприємну, огидну панщину, нудячись нею й не люблячи неї. Молодші офіцери, зовсім по-школьнически, спізнювалися на заняття й потихеньку тікали з них, ес-чи знали, що їм за це не дістанеться... При цьому все сильно пиячили, як у зборах, так і в гостях друг у друга...

На службу ротні ходили з такою же відразою, як і субалтерн-офіцери... » - читаємо ми. Дійсно, полкове життя, що малює Куприн, безглузда, пішла й безвідрадна. Вирватися з її можна тільки двома способами: піти в запас (і ока-заться без спеціальності й засобів до існування) або намагатися надійти в академію й, закінчивши її, піднятися на більше високий щабель по військовим сходам, "зробити кар'єру». Однак здатними на це оказива-ются одиниці. Доля ж основної маси офицерст-ва - тягти нескінченну й нудотну лямку з перспек-тивой вийти у відставку з невеликою пенсією Повсякденне життя офіцерів складалося з ру-ководства стройовими заняттями, контролю за изучени-їм "словесності» (тобто військових уставів) солдатами, відвідування офіцерських зборів. Пиятики поодинці й у компанії, карти, романи із чужими дружинами, тради-ционние пікніки й "балки», поїздки в місцевий пуб-особистий будинок - от і всі розваги, доступні офи-церам. "Двобій» розкриває те обесчеловечивание, щиросердечне спустошення, якому піддаються люди в умовах армійського життя, здрібніння й опошле-ние цих людей.

Але іноді вони прозрівають на якийсь час, і ці моменти страшні й трагични: ""Зрідка, час від часу, у полицю наступали дні якогось про-щего, повальної, потворної гульби. Може бути, це траплялося в ті дивні моменти, коли люди, слу-чайно між собою зв'язані, але все разом засуджено-ние на нудну бездіяльність і безглузду ж-стокость, раптом прозрівали в очах друг у друга, там, далеко, у заплутаній і пригнобленій свідомості, якусь таємничу іскру жаху, туги й божевілля, И тоді спокійна, сита як у племінних биків, життя точно викидалося зі свого русла». Починалося якесь колективне божевілля, люди немов втрачали человечес-кий вигляд. "По дорозі в збори офіцери багато безо-бразничали. Зупиняли минаючого єврея, під-зивали його й, зірвавши з його шапку, гнали візника вперед; потім кидали цю шапку куди-небудь за за-бор, на дерево. Бобетинский побив візника.

Осталь-Ние голосно співали й безглуздо кричали». Армійське життя, жорсток і безглузда, по^-народжує й своєрідних "чудовиськ». Це занепалі й отупілі, що закосніли в забобонах люди - служаки, вульгарні міщани й моральні виродки. Один з них - капітан Зливу.

Це тупий служака, ограни-ченний і груба людина. "Усе, що виходило за пре-дели будуючи, уставу й роти й що він презирливо нази-вал нісенітницею й мандрагорией, безумовно для нього не існувало. Тягнучи все своє життя сувору служеб-ную лямку, він не прочитав ні однієї книги й ні однієї га-зети... » Хоча Зливу й уважний до солдатських потреб, але ця якість зводиться на немає його жорстокістю: "Цей млявий, занепалий на вид людина була страш-але сувора із солдатами й не тільки дозволяла битися ун-тер-офіцерам, але й сам бив жорстоко, до крові, до того, що провинений падав з ніг під його ударами».

Ще більш страшний капітан Осадчий, що вселяє " нечоло-веческий трепет» своїм підлеглим. Навіть у вигляді його є щось звірине, хиже. Він настільки твердий із солдатами, що в його роті щорічно хтось кінчав життя самогубством У чому ж причина такого духовного спустошення, моральної потворності? Куприн відповідає на цей в-прос вустами Назанского, одного з деяких поклади-тельних персонажів повести: "... так і всі вони, навіть са-мие кращі, самі ніжні з них, прекрасні батьки й уважні чоловіки, - всі вони на службі робляться низинними, боягузливими, злими, дурними зверюшка-ми. Ви запитаєте: чому?

Так саме тому, що ніхто з них у службу не вірить і розумної мети цієї служ-би не бачить»; "... для них служба - це суцільне від-обертання, тягар, ненавидимое ярмо». Рятуючись від мертвущої нудьги армійського життя, офіцери намагаються придумати для себе якесь по-бочное заняття. Для більшості це, звичайно, пьянст-в і карти. Деякі займаються коллекционирова-нием і рукоділлям. Підполковник Рафальский відводить душу у своєму домашньому звіринці, капітан Стельковский перетворив у хобби розбещення молоденьких селянок Що ж змушує людей кидатися в цей вир, по-свящать себе армійській службі?

Куприн уважає, що в цьому почасти винуваті подання про військових, що зложилися в суспільстві. Так, головний герой повести підпоручик Ромашов, намагаючись осмислити життєві явища, доходить висновку, що "мир розділявся на дві нерівні частини: одна - менша - офіцерство, що оточує честь, сила, влада, чарівне до-стоинство мундира й разом з мундиром чомусь і патентована хоробрість, і фізична сила, і висо-комерная гордість; інша - величезні й безособова - цивільні, інакше шпаки, штафирки й рябчики; їх пре-зирали... » И письменник виносить вирок військової служ-бе, що з її примарною доблестю створена " жесто-кім, ганебним, вселюдським непорозумінням».


Смотрите также:




Категории: Сочинение 5, 6 класс

Комментарии: 0

Комментарии закрыты.