Помощь школьнику

Думка Пушкіна про «правдоподібність» і «неправдоподібності» драми як жанру

-12 У драматургії Шекспіра Пушкін бачив строгу й закінчену драматичну систему, де всі частковості обумовлені однією загальною ідеєю, певним відношенням до миру, дійсності, суспільству, людині. Важливо відзначити, що «закони драми Шекспировой» Пушкін розумів і розцінював як закони народної драми: «зізнаюся искренно, неуспіх драми моєї засмутив би мене, тому що я твердо впевнений, що нашому театру пристойні народні закони драми Шекспировой - а не придворний звичай трагедій Расина» Спростовуючи це положення, Пушкіна затверджує, що саме в драматичному мистецтві названий принцип найбільш спірний. Специфічні особливості театрального втілення драматичного добутку вже самі по собі визначають умовність усякої сценічної дії, що відбуває на сцені й сприймається глядачах, що сидять у залі. Не бачить Пушкін гарантій і в педантичному дотриманні історичної точності при відтворенні на сцені зовнішніх аксесуарів зображуваної епохи. Мовлення в цьому випадку йде не про те, що точна передача особливостей історичної епохи зайва. Мова йде про те, що навіть самого скрупульозного дотримання справжніх рис історичної зовнішності ще недостатньо. І на питання: «Якої ж правдоподібності вимагати повинні ми від драматичного письменника?

» - Пушкін відповідає: «Істина страстей, правдоподібність відчувань у передбачуваних обставинах - от чого вимагає наш розум від драматичного письменника». Але основний принцип драматичного дозволу завдання - побудова сценічних образів і розвиток дії - в «Борисі Годунове» відмінний від основних принципів драматичної поетики класицизму. До цього ж часу ставляться й судження Пушкіна про драматичну систему Байрона. Основним же недоліком Байрона-Драматурга Пушкіна вважає його нездатність створювати складні й життєво правдиві драматичні характери Вся значущість і глибина цієї блискучої формули Пушкіна стає особливо переконливої при зіставленні з пізнішою формулою про реалізм: «На мій погляд, реалізм припускає, крім правдивості деталей, правдиве відтворення типових характерів у типових обставинах. Характери у Вас досить типові в тих межах, у яких вони діють, але обставини, які їх оточують і змушують діяти, можливо, недостатньо типові».

Не слід робити поспішних висновків про беззастережне заперечення Пушкіним окремих позитивних завоювань класицизму, закономірно й послідовно вхідних і в нову художню систему як момент наступності художнього розвитку. Заперечуючи систему, що втратила внутрішній зміст, класицизму в цілому, Пушкін не відмовлявся від окремих досягнень її поетики й після остаточної перемоги реалістичного початку у своїй творчості. До цих позитивних завоювань класицизму варто віднести зберігаються Пушкіним строгість і чистоту художньої форми, підпорядкування всіх її сторін єдиному плану й тій внутрішній цілеспрямованості діїї, що Пушкіну мав на увазі, наполягаючи на збереженні єдності дії Неправдоподібність Пушкін бачить і в умовній мові драматичного добутку. Традиція поетики класицизму - змушувати героя говорити так, щоб у кожній фразі його, навіть самої звичайної, проявлявся неодмінно весь його характер, пише Пушкіна, обумовлює явну неправдоподібність діалогу: «Змовник говорить: Дайте мені пити, як змовник,- це просто смішно». Єдність місця, обумовлена прагненням забезпечити правдоподібність сценічного видовища, змушує драматурга показувати всіх осіб і всі події в одному місці протягом всієї трагедії.

Але в цьому втримується й самозаперечення, тому що що може бути більше неправдоподібним, чим те, що актори на підмостках поводяться так, начебто б поруч із ними не існує переповненого глядачами залу. Таке ж самозаперечення містить у собі й закон єдності часу. Найбільші драматурги класицизму, розташовуючи трагеді в межах 24 годин, уміщали в цей проміжок часу події декількох місяців До якого ступеня принципово важливими для Пушкіна були ці питання стосовно до драматичного добутку, видно з того, що в 1830 році Пушкін знову вертається до них і піднімається до дуже широких узагальнень відносно мистецтва до дійсності.

На прикладі мармурових пли мідних добутків скульптури, які подобаються нам більше, ніж розфарбовані статуї, Пушкін установлює принцип характерної умовності всякого художнього твору, що випливає із самої специфіки мистецтва. Тим часом, зауважує він, «правдоподібність усе ще покладається головною умовою й підставою драматичного мистецтва». термін, ЩоЗ'явився в цей період у Пушкіна, «народні закони драми Шекспировой» особливо примітний у світлі тої особливості й тої характерної риси шекспірівської творчості, що у свій час було охарактеризовано П. В. Анненковым у такий спосіб: «З'єднання в одній особі Шекспіра,- писав від,- такого достатку фантазії, такої маси художніх ідей, образів і подань, такого невичерпного багатства поезії й винахідливості було б просто незрозумілою справою, якби загадка не пояснювалася участю народної творчості в його створеннях. З народних легенд, сказань, дум, з історичних переказів європейського й англійського миру черпав він повною рукою не тільки сюжети для драм, але й багато часток подробиці при здійсненні їх. Величезна кількість практичної народної мудрості, життєвих заміток і характеристик, накопичена його країною, також увійшло в них склад


Смотрите также:




Категории: Сочинение 5, 6 класс

Комментарии: 0

Комментарии закрыты.