«Думка сімейна» (по романі «Ганна Каренина»)

Колекція творів: "Думка сімейна» (по романі "Ганна Каренина») Він говорив, що завдання його зробити Цю жінку тільки жалюгідної, і не винуватої». С. Толста Після закінчення роботи над романом "Війна й мир» Лев Миколайович "захопився» проблемами родини й шлюбу. Оточую-Щая його дійсність давала багато матеріалу про сімейне життя, і Толстой приступився до роботи над новим романом "Ганна Каренина». Висунута спочатку тема родини виявилася взаємозалежний-ний із суспільними, соціальними, філософськими питаннями - добуток поступово розрісся до великого соци-ального роману, у якому письменник відбив сучасну йому життя.

Зав'язка проста, навіть банальна. Замужня жінка, мати восьмирічної дитини, захоплюється блискучим офіцером. Але все просто лише на перший погляд. Ганна раптом усвідомила, що I не може себе обманювати, вона мріє про любов, що любов і життя для неї синоніми. У цей вирішальний момент вона не ду-томить ні про кого, крім Олексія Вронского.

Невміння обмани-вать, щирість і правдивість героїні утягують її в серьез-ний конфлікт із чоловіком і тим суспільством, у якому вона живе Ганна порівнює чоловіка з бездушним механізмом, називає його "злою машиною». Каренин всі почуття перевіряє нормами, установленими державою й церквою. Він страждає від изме-ни дружини, але якось дуже своєрідно, хоче "обтруситися від того бруду, которою вона забризкала його у своєму падінні, і про-должать іти по своєму шляху діяльного, чесного й корисного життя».

Він живе розумом, а не серцем. Саме його рациональ-ность підказує шлях жорстокої помсти Ганні. Олексій Олександрович Каренин розлучає Ганну з гаряче улюбленим си-ном Сережей.

Героїні доводиться вибирати, і вона робить "крок» убік Вронского, але це згубний шлях, він веде до прірви. Ганна нічого не хотіла міняти у своєму житті, це доля всі повер-нул. Вона йде по уготованному ній шляхи, страждаючи й мучачись. У єдиний вузол протиріч сплелися любов до залишеного си-ну, пристрасть до Вронскому, протест проти помилкової моралі обще-ства. Ганна не в силах вирішити ці проблеми. Вона хоче піти від них. Просто жити щасливо: любити й бути улюбленої.

Але як не-досяжне для неї просте людське щастя! Розмовляючи із братовою, Ганна зізнається: "Ти зрозумій, що я люблю, здається, дорівнює, але обох більше себе, два суще-ства - Сережу й Олексій. Тільки ці дві істоти я люблю, і одне виключає інше. Я не можу їх з'єднати, а це мені одне потрібно. А якщо цього ні, те однаково.

Всі, однаково...» Ганна з жахом розуміє, що для Вронского недостатньо однієї жагучої любові. Він людина "суспільства». Йому хочеться бути корисним, домагатися чинів і видного положення. Тихе ж сімейне життя не для нього. Заради цієї людини і його чес-толюбивих планів вона пожертвувала всім: спокоєм, положени-їм у суспільстві, сином...

Ганна розуміє, що сама себе загнала втупик. Письменник ще в епіграфі: "Мені помста й аз віддам» заявив, що його героїню судити не світським ханжам, а Твор-Цу. У романі ця думка не раз підтверджується. Стара тітка Ганни говорить у розмові з Долли: "Їх буде судити Бог, а не ми». Кознишев у розмові з матір'ю Вронского затверджує: "Не нам судити, графиня».

У такий спосіб Толстої протиставив державної й релігійної законності й світло-ской моралі, що утверждали "зло, неправда й обман», мудрість біблійного виречення, узятого для епіграфа Споконвічно автор хотів зобразити жінку, що втратила себе, але не винувату. Поступово ж роман виріс у широке викривальне полотно, що показує життя післяреформеної Росії у всьому її різноманітті. У романі представлені всі шари суспільства, всі класи й стани в нові соціально-еко-номических умовах, після скасування кріпосного права Говорячи ж про Ганну Карениной, Толстой показав, що її хвилюють лише сугубо особисті проблеми: любов, родина, шлюб. Не знайшовши гідного виходу зі сформованої ситуації, Ганна вирішує піти з життя.

Вона кидається під поїзд, тому що життя в теперішнім її положенні стала нестерпної Сам того не бажаючи, Толстой виніс суворий вирок обще-ству з його брехливою святенницькою мораллю, доведшей Ганну до са-моубийства. У цьому суспільстві немає місця щирим почуттям, а лише встановленим правилам, які можна обійти, але ховаючись, обманюючи всіх і себе. Щирого, люблячого че-ловека суспільство відриває, як сторонній предмет. Товстої осуж-дає таке суспільство й установлені имзакони.

Ссылка на основную публикацию
2018