Типовий варіант №5 ЕГЭ 2012 року по літературі

Варіант 4 2012: 25.02.2012 : 21.42 Твору й ЕГЭ по літературі ЕГЭ онлайн Типовий варіант №5 ЕГЭ 2012 року по літературі онлайн 5 ЕГЭ 2012 року по літературі онлайн ЕГЭ онлайн Частина 1 Прочитайте наведений нижче фрагмент тексту й виконаєте завдання B 1-B7; C 1-З2. Вершники зупинили своїх коней. - Ваш роман прочитали, - заговорив Воланд, повертаючись до майстра, - і сказали тільки одне, що він, на жаль, не кінчений. Отож, мені хотілося показати вам вашого героя. Біля двох тисяч років сидить він на цій площадці й спить, але коли приходить повний місяць, як бачите, його терзає безсоння. Вона мучить не тільки його, але його вірного сторожа, собаку. Якщо вірно, що боягузтво - самий тяжкий порок, те, мабуть, собака в ньому не винувата.

Єдино, чого боявся хоробрий пес, це грози. Ну, що ж, той, хто любить, повинен розділяти доля того, кого він любить. - Що він говорить? - запитала Маргарита, і зовсім спокійна її особа затягнула серпанком жалю. - Він говорить, - пролунав голос Воланда, - те саме, він говорить, що й при місяці йому немає спокою й що в нього погана посада. Так говорить він завжди, коли не спить, а коли спить, то бачить те саме - місячну дорогу, і хоче піти по ній і розмовляти з арештантом Га-Ноцри, тому що, як він затверджує, він чогось не домовив тоді, давно, чотирнадцятого числа весняного місяця нисана.

Але, на жаль, на цю дорогу йому вийти чомусь не вдається, і до нього ніхто не приходить. Тоді, що ж поробиш, доводиться розмовляти йому із самим собою. Втім, потрібно ж яка-небудь розмаїтість, і до свого мовлення про місяць він нерідко додає, що найбільше у світі ненавидить своє безсмертя й нечувану славу. Він затверджує, що він охоче б помінявся своею долею з обірваним бурлакою Левием Матвієм. - Дванадцять тисяч місяців за один місяць колись, чи не занадто це багато? - запитала Маргарита.

- Повторюється історія із Фридой? - сказав Воланд. - Але, Маргарита, тут не тривожте себе.

Усе буде правильно, на цьому побудований мир. - Відпустите його, - раптом пронизливо крикнула Маргарита так, як колись кричала, коли була відьмою, і від цього лементу зірвався камінь у горах і полетів по уступах у безодню, оголошуючи гори гуркотом. Але Маргарита не могла сказати, чи був це гуркіт падіння або гуркіт сатанинського сміху. Як би те не було, Воланд сміявся, поглядаючи на Маргариту, і говорив: - Не треба кричати в горах, він однаково звик до обвалів, і це його не стривожить. Вам не треба просити за нього, Маргарита, тому що за нього вже попросив той, з ким він так прагне розмовляти. - Отут Воланд знову повернувся до майстра й сказав: - Ну що ж, тепер ваш роман ви можете скінчити одною фразою! Майстер начебто б цього чекав уже, поки стояв нерухомо й дивився на сидячого прокуратора.

Він склав руки рупором і крикнув так, що луна застрибала по безлюдним і безлесым горах: - Вільний! Вільний! Він чекає тебе!

Гори перетворили голос майстра в грім, і цей же грім їх зруйнував. Прокляті скелясті стіни впали. Залишилася тільки площадка з кам'яним кріслом. Над чорною безоднею, у яку пішли стіни, зайнялося неосяжне місто із царюючими над ним блискаючими ідолами над пишно разросшимся за багато тисяч цих місяців садом. Прямо до цього саду простягнулася довгоочікувана прокуратором місячна дорога, і першим по ній кинувся бігти гостровухий пес. Людина в білому плащі із кривавою підбивкою піднявся із крісла й щось прокричав хрипким, зірваним голосом. Не можна було розібрати, чи плаче він або сміється й що він кричить.

Видно було тільки, що слідом за своїм вірним стражем по місячній дорозі стрімко побіг і він. - Мені туди, за ним? - запитав неспокійно майстер, торкнувши поводья. - Ні, - відповів Воланд, - навіщо ж гнатися слідам того, що вже кінчено? - Так, виходить, туди? - запитав майстер, повернувся й указав назад, туди, де виткався в тилу недавно покинуте місто з монастирськими пряниковими вежами, з розбитим ущент сонцем у склі.

- Теж ні, - відповів Воланд, і голос його згустився й потік над скелями, - романтичний майстер! Той, кого так жадає бачити вигаданий вами герой, якого ви самі тільки що відпустили, прочитав ваш роман. - Отут Воланд повернувся до Маргарити: - Маргарита Миколаївна! Не можна не повірити в те, що ви намагалися видумати для майстра найкраще майбутнє, але, право, те, що я пропоную вам, і те, про що просив Иешуа за вас же, за вас, - ще краще. Залишіть їх удвох, - говорив Воланд, відмінюючись зі свого сідла до сідла майстра й указуючи вслід збіглому прокураторові, - не будемо їм заважати.

І може бути, до чого-небудь вони домовляться, - отут Воланд махнув рукою убік Ершалаима, і він згас. - И там теж, - Воланд указав у тил, - що робити вам у подвальчике? - Отут потухло зламане сонце в склі.

- Навіщо? - продовжував Воланд переконливо й м'яко. - ПРО, тричі романтичний майстер, невже ви не хочете вдень гуляти зі своею подругою під вишнями, які починають зацвітати, а ввечер і слухати музику Шуберта? Невже ж вам не буде приємно писати при свічах гусячим пером? Невже ви не хочете, подібно Фаустові, сидіти над ретортою в надії, що вам удасться виліпити нового гомункула? Туди, туди. Там чекає вже вас будинок і старий слуга, свічі вже горять, а незабаром вони потухнуть, тому що ви негайно зустрінете світанок.

По цій дорозі, майстер, по цій. Прощайте! Мені пора. - Прощайте!

- одним лементом відповіли Воланду Маргарита й майстер. Тоді чорний Воланд, не розбираючи ніякої дороги, кинувся в провал, і слідом за ним, шумлячи, обрушилася його звита. Ні скель, ні площадки, ні місячної дороги, ні Ершалаима не стало навколо. Пропали й чорні коні. Майстер і Маргарита побачили обіцяний світанок.

Він починався відразу, безпосередньо після місяця. Майстер ішов зі своею подругою в блиску перших ранкових променів через кам'янистий моховитий місток. Він перетнув його. Струмок залишився за вірними коханцями, і вони йшли по піщаній дорозі.

- Слухай беззвучие, - говорила Маргарита майстрові, і пісок шарудів під її босими ногами, - слухай і насолоджуйся тим, чого тобі не давали в житті, - тишею. Дивися, геть спереду твій вічний будинок, що тобі дали в нагороду. Я вже бачу венеціанське вікно й кучерявий виноград, він піднімається до самого даху. От твій будинок, от твій вічний будинок. Я знаю, що ввечері до тебе прийдуть ті, кого ти любиш, ким ти цікавишся й хто тебе не стривожить.

Вони будуть тобі грати, вони будуть співати тобі, ти побачиш, який світло в кімнаті, коли горять свічі. Ти будеш засипати, надягши свій засалений і вічний ковпак, ти будеш засипати з посмішкою на губах. Сон зміцнить тебе, ти станеш міркувати мудро. А прогнати мене ти вже не зумієш. Берегти твій сон буду я. Так говорила Маргарита, ідучи з майстром у напрямку до вічного їхнього будинку, і майстрові здавалося, що слова Маргарити струменіють так само, як струменів і шепотів залишений за струмок, і пам'ять майстра, неспокійними, сколотими голками пам'ять стала потухати.

Хтось відпускав на волю майстра, як сам він тільки що відпустив їм створеного героя. Цей герой пішов у безодню, пішов безповоротно, прощений у ніч на неділю син короля-звіздаря, жорстокий п'ятий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат. ( B2 ВЗ B4 B5 Майстер і Маргарита" - це... (назвати вид роману). Відповідь: B6 B7 Частина 2 Прочитайте наведене нижче вірш і виконаєте завдання B 8-B12; C 3-З4. B9

Ссылка на основную публикацию
2018